Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло оддзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви.
© Ліна Костенко

Дзвенять у відрах крижані кружальця

Дзвенять у відрах крижані кружальця. Село в снігах, і стежка ані руш. Старенька груша дихає на пальці, їй , певно, сняться повні жмені груш. Їй сняться хмари і липневі грози, Чиясь душа, прозора, при свічі. А вікна сплять, засклив мороз їм сльози. У вирій полетіли рогачі. Дощу і снігу наковтався комин, і тин упав, навіщо городить? Живе в тій хаті сивий-сивий спомин, улітку він під грушею сидить. І хата, й тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де, Все згадує себе в свою найкращу пору. І стежка, по якій вже тільки сніг іде...

Ліна Костенко

Життя пройде, немов вода, і відцвіте,

немов вишнева гілка...

в житті одна помилка — не біда,

біда, коли усе життя — помилка. 

© Ліна Костенко